Працівником ДАІ було
складено протокол про адміністративне правопорушення. На підставі даного Протоколу
винесено Постанову у справі про адміністративне правопорушення, якою притягнуто водія до відповідальності у вигляді штрафу. Пізніше судом було
скасовано Постанову як незаконну, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Водій задоволений? Не завжди. Адже він нервував, звичайний ритм його життя було порушено, тобто незаконне накладення штрафу завдало йому моральної шкоди. Крім того, водій поніс певні
витрати на юридичну допомогу для визнання Постанови незаконною, її скасування та закриття справи. Хтось повинен відшкодувати йому всі ці витрати та збитки. І це буде справедливо.
Право на відшкодування шкоди
Відповідно до статей 56, 62
Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відшкодування шкоди з державного бюджету провадиться лише у випадках, що прямо передбачені у законі
Відповідно до ч.1 ст.1176
ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Згідно з вимогами ч.6 ст.1176
ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, а ч.7 ст.1176
ЦК України передбачено, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Державна автомобільна інспекція є органом дізнання в силу ст.7
Закону України «Про міліцію» та cт.101
КПК України.
У зв’язку з цим, такі правовідносини регулюються нормами
Закону України №266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду".
Відповідно до п.2 ст.1, п.5 ст.3
Закону №266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, у тому числі моральна, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення штрафу, у випадках, визначених ч.1 ст.2 вказаного Закону. Згідно з вимогами п.4 ч.1 ст.2
Закону №266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.
Таким чином, в результаті закриття справи про адміністративне правопорушення у зв’язку з незаконністю накладення штрафу, виникає право на відшкодування шкоди, в т.ч. моральної.
Підтвердженням зазначених обставин є Протокол про вчинення адміністративного правопорушення (в разі його наявності), Постанова у справі про адміністративне правопорушення та Постанова суду про скасування Постанови у справі про адміністративне правопорушення та закриття справи про адміністративне правопорушення.
Ухвала ВСУ від 03.03.2010
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі: головуючого Яреми А.Г., суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., ОСОБА_5,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Державного казначейства у Барвінківському районі Харківської області про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 21 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9 вересня 2008 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2008 року ОСОБА_6 звернулася до суду з названим позовом.
Зазначала, що постановою Барвінківського районного суду Харківської області від 19 лютого 2008 року на неї накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 850 грн. за вчинення нібито корупційного діяння, передбаченого п. а ч. 1 ст. 1 Закону України "Про боротьбу з корупцією".
Постановою голови Апеляційного суду Харківської області від 24 березня 2008 року постанову місцевого суду скасовано, а провадження у справі закрито.
Оскільки внаслідок незаконного притягнення до адміністративної відповідальності вона понесла витрати за надання юридичної допомоги в сумі 200 грн., а також зазнала моральних страждань, ОСОБА_6 просила суд стягнути з Управління Державного казначейства (далі – УДК) у Барвінківському районі Харківської області на її користь 200 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 2000 грн. на відшкодування завданої незаконними діями органу державної влади моральної шкоди.
Рішенням Близнюківського районного суду Харківської області від 21 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 9 вересня 2008 року, в позові відмовлено.
В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що нормами ст. 1167 ЦК України можливість відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності у виді штрафу, не передбачена, а тому правові підстави для задоволення позову відсутні.
Залишаючи рішення місцевого суду без змін, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у позові, оскільки ОСОБА_6 звернулася до суду в порядку позовного провадження, а не в порядку, передбаченому ст.ст. 12, 13 Закону України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі – Закон № 266/94-ВР).
Однак повністю погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Вбачається, що ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої її незаконним притягненням до адміністративної відповідальності у виді штрафу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду.
Згідно з вимогами ч. 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах, а ч. 7 ст. 1176 ЦК України передбачено, що порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Відповідно до п. 2 ст. 1, п. 5 ст. 3 Закону № 266/94-ВР підлягає відшкодуванню шкода, у тому числі моральна, завдана громадянинові внаслідок незаконного накладення штрафу, у випадках, визначених ч. 1 ст. 2 вказаного Закону.
Згідно з вимогами п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.
Проте місцевий суд цих положень закону не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Апеляційний суд, переглядаючи справу, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на спірні правовідносини поширюється дія Закону № 266/94-ВР, однак не врахував, що провадження в справі про притягнення позивачки до адміністративної відповідальності було закрито на підставі постанови суду, та помилково зазначив, що питання про відшкодування завданої позивачці шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, не підлягає вирішенню в порядку позовного провадження.
За таких обставин, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.
Рішення Близнюківського районного суду Харківської області від 21 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 9 вересня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Матеріальна шкода
Особа понесла певні витрати у вигляді оплати послуг на юридичну допомогу. Юридична допомога надавалась адвокатом на підставі договірних відносин між ними.
Відповідно до положень п.4 ст.3
Закону №266/94-ВР громадянинові відшкодовується сума, сплачена ним у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
У відповідності до пунктів 4, 10
Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Громадянинові повертаються суми, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги.
Зазначене законодавство передбачає відшкодування шкоди (збитків) у повному обсязі, що відповідає й положенню ст.22
ЦК України.
Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч.5 ст.5
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст.17
Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом національного права.
Отже,
відшкодуванню підлягають всі понесені витрати на юридичну допомогу за договором в повному обсязі.
Доказами надання юридичної допомоги та вартості наданих послуг є договір про надання юридичної допомоги, квитанції про сплату послуг, довідки, акти виконаних робіт, з яких вбачається, що в період незаконного притягнення до адміністративної відповідальності громадянину надавалась юридична (правова) допомога адвокатом, якому сплачено за надані послуги.
Рішення ВСУ від 15.07.2009
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Гнатенка А. В., суддів Гуменюка В. І., Косенка В. Й., Луспеника Д. Д., Пшонки М. П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Хмельницької транспортної прокуратури, Державного казначейства України, Головного управління Державного казначейства України у Хмельницькій області, прокуратури Хмельницької області про відшкодування шкоди завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, за касаційними скаргами Державного казначейства України та ОСОБА_1 на ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2008 року, встановила:
У квітні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури, зазначаючи наступне. 4 квітня 2003 року заступником Хмельницького транспортного прокурора у зв'язку з недоведеністю участі у вчиненні злочину кримінальну справу, порушену відносно нього 20 лютого 2001 року за ч. 2 ст. 167 КК України 1960 року, закрито; скасовано запобіжний захід - підписку про невиїзд. Ухвалою Хмельницького міського суду від 1 грудня 2003 року на його користь з Державного казначейства України стягнуто моральну шкоду в розмірі 10 тис. грн., а інші вимоги залишені без розгляду через порушення порядку їх пред'явлення до суду. Хмельницький транспортний прокурор своїми постановами двічі, 7 липня 2004 року (постанова скасована судом) і 18 квітня 2005 року відмовляв йому у визначенні матеріальної шкоди за придбання ліків і суми за надання юридичної допомоги.
У зв'язку з наведеним ОСОБА_1 просив стягнути на його користь за рахунок держави матеріальну шкоду в розмірі 238 грн. 46 коп. за придбання ліків та 18500 грн. за надану йому юридичну допомогу в період незаконного притягнення до кримінальної відповідальності.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 19 червня 2008 року позов задоволено частково. Стягнуто з держави за рахунок Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 238 грн. 46 коп. за придбання ліків та 154 грн. за надання правової допомоги.
Ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції змінено. Визначено відшкодування ОСОБА_1 з Державного бюджету України за надання юридичної допомоги в розмірі 4500 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
У поданих касаційних скаргах з посиланням на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права: ОСОБА_1 просить ухвалу апеляційного суду змінити в частині стягнення суми за юридичну допомогу та стягнути на його користь 18500 грн.; представник Державного казначейства України просить скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарг та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а касаційна скарга Державного казначейства України - відхиленню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення суми за юридичну допомогу, суд першої інстанції виходив із розміру 15 грн. за повний робочий день відповідно до Порядку оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави, затвердженому постановою Кабінету Міністрів N 821 від 14 травня 1999 року.
Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми за юридичну допомогу, вірно виходив із того, що зазначений вище Порядок оплати праці адвокатів з надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави не може бути застосований, оскільки юридична допомога позивачу надалась не адвокатом за призначенням чи як малозабезпеченій особі, а на підставі договірних відносин між ними. Визначаючи розмір стягнутої суми (4500 грн.), апеляційний суд указав на те, що він повинен визначатись виходячи із принципів розумності та справедливості.
Проте повністю погодитись з висновком апеляційного суду не можна, так як до нього суд дійшов з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
При вирішенні спору суди вірно виходили з того, що наявними є підстави та умови для відшкодування шкоди, завданої ОСОБА_1 незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури, відповідно до Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон), заперечень щодо цього зі сторони відповідачів не надходило.
Орган, який приймав рішення про закриття кримінальної справи, двічі відмовляв ОСОБА_1 у визначенні суми для відшкодування шкоди. Постанова прокурора від 7 липня 2004 року скасована рішенням суду від 25 грудня 2004 року та зобов'язано прокурора вирішити питання про визначення суми відповідно до закону (а. с. 2 - 3, 7). Незважаючи на це, 18 квітня 2005 року прокурор повторно відмовляє ОСОБА_1 у визначенні суми (а. с. 5 - 6). Не погоджуючись із цією постановою, оскаржуючи її, ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним вище позовом.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що позивачем дотримана процедура та строки звернення з вимогами про відшкодування шкоди, встановлені п. 11 Положення про застосування Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 4 березня 1996 р. N 6/5/3/41 (далі - Положення). При цьому зобов'язувати ОСОБА_1 повторно в іншому провадженні оскаржувати чергову відмову прокурора у визначенні суми шкоди є порушенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо ефективності способу правового захисту.
Відповідно до положень п. 4 ст. 3 Закону громадянинові відшкодовується сума, сплачена ним у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
ОСОБА_1 надані докази (квитанції, довідки), з яких вбачається, що в період незаконного притягнення до кримінальної відповідальності йому надавалась юридична (правова) допомога адвокатом ОСОБА_2 якій він сплатив 3500 грн., і представником ПП "Міленіум-2000", якому він сплатив 15 тис. грн.
У відповідності до пунктів 4, 10 Положення завдана громадянинові шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду. Громадянинові повертаються суми, сплачені ним у зв'язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об'єднанню (адвокату), за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним у рахунок оплати витрат адвоката у зв'язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.
Таким чином зазначене законодавство передбачає відшкодування шкоди (збитків) у повному обсязі, що відповідає й положенню ст. 22 ЦК України, а врахування вимог розумності та справедливості цим законом передбачається при відшкодуванні моральної шкоди (ст. 13 Закону, п. 17 Положення, ст. 23 ЦК України).
Крім того, право на відшкодування шкоди в повному обсязі гарантоване й ч. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, норми якої згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом національного права.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що вимоги ОСОБА_1 про відшкодування сум, сплачених ним за надання йому юридичної допомоги, підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України
вирішила:
Касаційну скаргу Державного казначейства України відхилити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 22 жовтня 2008 року змінити, збільшивши розмір відшкодування ОСОБА_1 за надання йому юридичної допомоги за рахунок Державного бюджету України до 18500 (вісімнадцять тисяч п'ятсот грн.). В іншій частині зазначену ухвалу апеляційного суду Хмельницької області залишити без змін.
Рішення оскарженню не підлягає.
Моральна шкода
Передбачене частиною 5 ст.4
Закону №266/94-ВР відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Питання відшкодування моральної шкоди, що передбачено частиною 1 ст.13
Закону №266/94-ВР, за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною 1 ст.12
Закону №266/94-ВР.
Згідно п.9
Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Найпоширенішою помилкою позивачів у цій категорії справ є свята й непорушна віра в те, що факт порушення їхніх прав і законних інтересів є достатнім, аби заявляти про наявність також і моральної шкоди. Основне при доведенні моральної шкоди – довести факт спричинення шкоди, тобто факт порушення прав і законних інтересів ще не означає автоматичного встановлення факту спричинення моральної шкоди – це ще потрібно довести. Для обґрунтування наявності моральної шкоди та розмірів її компенсації до справи слід залучати експерта-психолога або проводити судово-психологічну експертизу.
Адекватним доказом заподіяння моральних страждань є висновок експерта-психолога.
ЦПК передбачає (ч.1 ст.53) можливість залучення судом експерта, коли для отримання інформації про обставини справи необхідні спеціальні знання. Іншими словами, суд можна попросити призначити психологічну експертизу. Експерту на вирішення доречно поставити наступні запитання, які :
1.Чи завдані моральні страждання (вказати ПІБ позивача) внаслідок вчинення правопорушення (вказати якого) та його наслідків?
2. Якщо внаслідок вчинення правопорушення (вказати якого) і його наслідків моральну шкоду (вказати ПІБ позивача) заподіяно, то як можна визначити її розмір?
Просити суд про призначення експертизи можна і до пред'явлення позову (ч.3 ст.133
ЦПК).
Однак, у проведенні саме цього виду досліджень слід враховувати, що згідно з ч.2 ст.53
ЦПК як експерт може залучатися особа, що відповідає вимогам, встановленим
Законом України "Про судову експертизу" та внесена до
Державного реєстру атестованих судових експертів. Частина 4 ст.7 цього
Закону передбачає можливість залучення до проведення експертиз не тільки судових експертів, але і просто фахівців у відповідних галузях знань. Тобто, можливе використання висновку психолога (однак не експерта) в якості письмового доказу згідно зі ст.64
ЦПК.
Приклад обґрунтування моральної шкоди на побутовому рівні:
Моральна шкода полягає у тому, що відносно мене було необґрунтовано винесено постанову, мене необґрунтовано звинувачено у вчиненні правопорушення. При цьому мені фактично було відмовлено у будь-якій можливості захисту своїх інтересів, враховуючи те, у якому порядку винесено постанову. Я відчув абсолютну безпомічність перед посадовими (службовими) особами органів державної влади, що підірвало у мене віру у можливість захисту своїх інтересів правовими методами. До того ж, внаслідок неправомірних дій посадової (службової) особи відповідача я був змушений витрачати час на збирання доказів, складання документів, звернення до суду, участь у судових засіданнях. У мене зірвалися життєві плани, я змушений нервуватися, уся ця ситуація (починаючи із винесення несправедливої постанови щодо мене) є для мене стресовою, і кожне судове засідання у справі призводить до поглиблення цього стресу. Причинену мені таким чином моральну шкоду відшкодувати адекватно та повністю у матеріальній формі неможливо, але суму, яка б могла частково загладити мої моральні страждання, я оцінюю у…
Куди звертатись
Згідно ст.13
Закону №266/94-ВР питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства.
Згідно ст.12
Закону №266/94-ВР розмір відшкодовуваної шкоди (в т.ч. витрат на правову допомогу), залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції.
Тобто,
для відшкодування моральної шкоди слід звертатись до суду, а для матеріальної – до органу, який закрив справу про адміністративне правопорушення. А якщо цей орган відмовить – уже до суду (ч.2 ст.12
Закону №266/94-ВР – у разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду).
Однак, Пленум Верховного Суду України в п.8
постанови №9 від 01.11.96 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124
Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.
Отже, на цій підставі
можна звертатись безпосередньо до суду з обома вимогами щодо матеріальної та моральної шкоди, не дотримуючись встановленого досудового порядку.
Ухвала ВСУ від 16.05.2007
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого - Григор'євої Л. І., суддів: Балюка М. І., Барсукової В. М., Берднік І. С., Данчука В. Г., розглянувши справу за позовом Особи 1 до управління Міністерства внутрішніх справ у Луганській області про відшкодування матеріальної шкоди, встановила:
У серпні 2004 року Особа 1 звернулася до суду з позовом до управління Міністерства внутрішніх справ у Луганській області про відшкодування матеріальної шкоди, яка була заподіяна їй незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Ухвалою Свердловського міськрайонного суду від 03.03.2005 позовну заяву залишено без розгляду.
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 13.10.2005 зазначена ухвала суду скасована, а провадження в справі закрито.
У поданій касаційній скарзі Особа 1 просить ухвалу суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і постановити рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не дотриманий встановлений для даної категорії справи порядок позасудового вирішення справи й можливість застосування цього порядку не втрачена; Особі 1 роз'яснено право спочатку звернутися до слідчого відділу Свердловського УМВС у Луганській області.
Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції й закриваючи провадження в справі, апеляційний суд виходив з того, що справа не підлягає розгляду в суді, оскільки Особа 1, всупереч вимогам ст. 12 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду", не зверталася із заявою про відшкодування матеріальної шкоди до слідчого відділу Свердловського УМВС у Луганській області й постанова з цього приводу не виносилася.
Проте з такими висновками судів погодитися не можна.
Статтями 1, 2 Закону "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" передбачено право Особи 1 на відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.
Статтями 3, 4 зазначеного Закону передбачено порядок і розмір такого відшкодування.
Пленум Верховного Суду в п. 8 постанови N 9 від 01.11.96 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" роз'яснив, що з урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124 Конституції), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян. Суд не вправі відмовити особі в прийнятті позовної заяви чи скарги лише з тієї підстави, що її вимоги можуть бути розглянуті в передбаченому законом досудовому порядку.
Суд першої та апеляційної інстанції при розгляді справи зазначених вимог Закону не врахував і позов Особи 1 по суті не вирішив.
За таких обставин ухвали суду підлягають скасуванню із передачею справи до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК, колегія суддів
ухвалила:
Касаційну скаргу Особи 1 задовольнити частково.
Ухвалу Свердловського міськрайонного суду від 03.03.2005 та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 13.10.2005 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Підвідомчість
Статтею 15
ЦПК України встановлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.17
КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Зазначений спір виник із деліктних правовідносин, пов'язаних з незаконним притягненням громадянина до адміністративної відповідальності.
Виходячи з цього, даний спір підвідомчий загальним судам та підлягає розгляду за правилами ЦПК України.
Ухвала ВСУ від 08.04.2009
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Сеніна Ю.Л., суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державного казначейства України у Красилівському районі Хмельницької області, Головного управління Державного казначейства України у Хмельницькій області, третя особа Державна виконавча служба Красилівського районного управління юстиції Хмельницької області, про відшкодування матеріальної й моральної шкоди, за касаційною скаргою Головного управління Державного казначейства України в Хмельницькій області на ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 5 червня 2008 року,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з названим позовом.
Зазначав, що постановою голови Апеляційного суду Хмельницької області від 23 червня 2006 року скасовано постанову Красилівського районного суду Хмельницької області від 2 лютого 2006 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 183-3 КУпАП у виді штрафу, а провадження в цій адміністративній справі закрито.
Оскільки притягнення його до адміністративної відповідальності було незаконним і завдало йому моральних страждань, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України 10000 грн. на відшкодування завданої такими діями суду моральної шкоди.
Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 19 грудня 2007 року в позові відмовлено.
Ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 5 червня 2008 року рішення місцевого суду скасовано, а провадження у справі закрито з підстав п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.
В обґрунтування касаційної скарги Головне управління Державного казначейства України в Хмельницькій області посилається на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування ухвали суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення місцевого суду.
Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи рішення місцевого суду та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що даний спір підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.
Однак погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.
Статтею 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вбачається, що спір виник із деліктних правовідносин, пов'язаних з незаконним притягненням ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності на підставі постанови суду.
Згідно з вимогами п. 2 ст. 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу.
Таким чином, апеляційний суд в порушення ст.ст. 213, 214, 303 ЦПК України, не визначившись з характером спірних правовідносин, неправильно застосував норми процесуального права та, безпідставно закривши провадження у справі, не виконав покладених на нього процесуальних обов'язків.
Керуючись ст.ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу Головного управління Державного казначейства України в Хмельницькій області задовольнити частково.
Ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 5 червня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Підсудність
За загальним правилом, згідно ч.2 ст.109
ЦПК України Позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.
Проте, у ч.4 ст.110
ЦПК України зазначено, що позови, пов'язані з відшкодуванням шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача.
Таким чином,
громадянин може звертатись з обома вимогами щодо матеріальної та моральної шкоди безпосередньо до загального суду за правилами ЦПК України як за місцем знаходження відповідача так і за своїм місцем проживання.
Хто відповідач
Ст.4
Закону №266/94-ВР Відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
у п. 10-1
постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз’яснено, що в разі, якщо шкода відшкодовується державою, то при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд разом із відповідним державним органом, який завдав її позивачу, має притягнути як відповідача і відповідний орган державного казначейства.
Отже,
відповідачами у даній справі будуть орган, який виніс скасовану Постанову по справі про адміністративне правопорушення та відповідне управління державного казначейства.
Ухвала ВСУ від 19.01.2010
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі: Романюка Я.М., Левченка Є.Ф., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши справу за заявою ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на ухвалу Броварського міськрайонного суду від 9 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 квітня 2009 року,
в с т а н о в и л а :
У червні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про відшкодування моральної шкоди, завданої йому незаконним притягненням до кримінальної відповідальності.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду від 9 вересня 2008 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 квітня 2009 року, заяву задоволено. Визначено розмір відшкодування ОСОБА_4 моральної шкоди у сумі 113 553 грн. та зобов’язано Головне управління Державного казначейства України здійснити таке відшкодування з Державного бюджету України.
У касаційній скарзі перший заступника прокурора Київської області, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Постановляючи ухвалу про визначення розміру відшкодування моральної шкоди та здійснення його органом державного казначейства за рахунок коштів державного бюджету, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_4 було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, чим йому завдано моральних переживань, які необхідно компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, а залучення до участі у справі відповідного органу державного казначейства не є необхідним, оскільки справа не розглядається в порядку позовного провадження.
Однак з таким висновком погодитися не можна.
Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" відшкодування моральної шкоди, завданої громадянину внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, провадиться за рахунок державного бюджету.
Пленум Верховного Суду України у п. 10-1 постанови “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 року № 4 роз’яснив, що в разі, якщо шкода відшкодовується державою, то при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди суд разом із відповідним державним органом, який завдав її позивачу, має притягнути як відповідача і відповідний орган державного казначейства.
Таким чином, не залучивши орган, який незаконно притягнув позивача до кримінальної відповідальності, а також відповідний орган державного казначейства до участі у справі, та поклавши на Головне управління Державного казначейства України обов’язок здійснити з Державного бюджету України відшкодування ОСОБА_4 моральної шкоди суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України є підставою для обов’язкового скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд.
Керуючись ч. 4 ст. 332, п. 4 ч.1 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду від 9 вересня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 квітня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судові витрати
Згідно ст.79
ЦПК судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких зокрема належать: 1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення; 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.
У відповідності до п.5 ч.4 ст.81
ЦПК України не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забезпечення у справах про відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.
Щодо судового збору, його доведеться сплатити на підставі
Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»:
у розмірі 1% від вартості матеріальної шкоди, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (51 грн.) – п.а) ч.1 ст.3 Декрету;
у розмірі 0,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (8 грн. 50 коп.) за відшкодування моральної шкоди – п.д) ч.1 ст.3 Декрету.
Згідно п.33
Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, затвердженої Наказом Головної Державної податкової інспекції України від 22.04.1993 №15, з позовних заяв, що носять одночасно майновий і немайновий характер, державне мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, і за ставками, встановленими для позовних заяв немайнового характеру.
Якщо при зверненні до суду надавались послуги юриста, не слід забувати просити стягнути витрати на правову допомогу. Згідно ст.84
ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.
Рішення ВСУ від 11.02.2009
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі: головуючого Патрюка М.В., суддів: Жайворонок Т.Є., Перепічая В.С., Костенка А.В., Пшонки М.П., -
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури, за касаційною скаргою прокуратури Полтавської області на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 26 листопада 2007 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2007 рокуОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до держави Україна в особі Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що він працював на посаді начальника управління охорони здоров'я Полтавської обласної державної адміністрації. Відносно нього 23 березня 2005 року було порушено кримінальну справу № 05236063 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 210 КК України, а 23 травня 2005 року порушено другу кримінальну справу № 05236117 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
24 лютого 2006 року вироком Октябрського районного суду м. Полтави його виправдано та вказаний вирок судами апеляційної та касаційної інстанцій залишено без змін. До прийняття остаточного рішення по справі він протягом тривалого часу був усунутий від виконання своїх посадових обов'язків, звинувачений у вчиненні тяжких злочинів, про що прокуратурою Полтавської області було доведено до відома його керівництва та всіх співробітників. Про вчинення ним злочинів і притягнення до кримінальної відповідальності неодноразово згадувалося в засобах масової інформації.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 31 серпня 2007 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з держави Україна в особі Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 15 043 грн. 70 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 1 380 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства та прокуратури.
Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 26 листопада 2007 року зазначене рішення суду першої інстанції змінено: стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 043 грн. 70 коп. на відшкодування матеріальної шкоди. Зобов'язано Державне казначейство України списати в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 15 043 грн. 70 коп. з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 200 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Зобов'язано Державне казначейство України списати в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 200 000 грн. з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
У касаційній скарзі прокуратура Полтавської області просить змінити ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та задовольнити її касаційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що 23 березня 2005 року слідчим управлінням УМВС України в Полтавській області відносно позивача порушено кримінальні справи № 05236063 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 210 КК України, та № 05236117 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 364 КК України.
3 червня 2005 року постановою слідчого управління УМВС України в Полтавській області позивача відсторонено від займаної посади без збереження заробітної плати.
13 червня 2005 року голова Полтавської обласної державної адміністрації видав розпорядження про відсторонення позивача від займаної посади.
31 жовтня 2005 року відповідно до розпорядження № 350-к голови Полтавської обласної державної адміністрації ОСОБА_1 поновлено на займаній посаді.
Згідно з довідкою Полтавського обласного управління охорони здоров'я сума невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1. за період з 13 червня 2005 року до 31 жовтня 2005 року складає 7 062 грн. 70 коп.
Крім того, позивачем згідно з квитанціями № 1194 від 22 квітня 2005 року, № 9185 від 24 лютого 2006 року, № 1218 від 4 січня 2007 року сплачено 7 000 грн. витрат на правову допомогу.
Відповідно до квитанції № 106 від 11 квітня 2007 року ОСОБА_1. оплачено витрати на проведення експертизи в сумі 981 грн.
А тому судом ухвалено рішення, яким стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 15 043 грн. 70 коп. (7 062 грн. 70 коп. + 7 000 грн. + 981 грн. = 15 043 грн. 70 коп.) на відшкодування матеріальної шкоди. Зобов'язано Державне казначейство України списати в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 15 043 грн. 70 коп. з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України.
Проте з такими висновками суду погодитися не можна з таких підстав.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" у визначених вказаним законом випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):
1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;
3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;
4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги;
5) моральна шкода.
Позивачем під час досудового слідства та розгляду кримінальної справи було здійснено витрати на оплату правової допомоги в розмірі 4 000 грн. згідно з квитанціями № 1194 від 22 квітня 2005 року, № 9185 від 24 лютого 2006 року. Під час розгляду цивільної справиОСОБА_1 сплатив 3 000 грн. витрат на оплату правової допомоги згідно з квитанцію № 1218 від 4 січня 2007 року та 981 грн. витрат на проведення судово-психологічної експертизи, які судом помилково включено до суми матеріальної шкоди, стягнутої з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1
Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на правову допомогу та проведення судових експертиз.
Ураховуючи те, що судом при вирішенні спору неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1
В іншій частині рішення апеляційного суду відповідає фактичним обставинам справи та ухвалено з дотриманням вимог матеріального й процесуального закону, а підстав для скасування оскаржуваного рішення в частині відшкодування моральної шкоди колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верхового Суду України
в и р і ш и л а :
Касаційну скаргу прокуратури Полтавської області задовольнити частково.
Рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 26 листопада 2007 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 11 062 грн. 70 коп. на відшкодування матеріальної шкоди, 3 000 грн. витрат на правову допомогу та 981 грн. витрат на оплату судово-психологічної експертизи. Зобов'язати Державне казначейство України списати в безспірному порядку на користь ОСОБА_1 15 043 грн. 70 коп. з єдиного казначейського рахунка Державного бюджету України.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його оголошення й оскарженню не підлягає.
В. Зломинога
Рекомендовані статті у подібних рубриках:
