Вихід учасника із ТОВ, без згоди учасників. Шляхи, практика

Ще одне проблемне питання, яке іноді виникає у стосунках між засновниками, це вихід  одного учасника із складу засновників товариства із обмеженою відповідальністю (далі – ТОВ). Якщо є згода всіх учасників, то зрозуміло, що ніяких проблем не виникає. Але в житті так буває не завжди. Іноді через різне співвідношення часток у статутному капіталі засновники не можуть мирно розійтися, оскільки у них різне бачення подальшої долі товариства. Може трапитися так, що один із учасників ТОВ хоче вийти, а інший, навпаки, створює ситуації, за допомогою яких усіляко цьому заважає.

Розглянемо правові аспекти виходу учасника із складу ТОВ.

Порядок виходу із складу засновників передбачено у статуті ТОВ, у Цивільному кодексі від 16.01.2003 р. № 435-IV (далі – ЦКУ), та Законі України «Про господарські товариства» від 19.09.1991 р. № 1576-XII (далі – Закон № 1576-XII).

Статтею 148 «Вихід учасника із товариства з обмеженою відповідальністю» ЦКУ передбачено наступне.

Науково-практичний коментар до Податкового кодексу

У томі І Науково-практичних коментарів до Податкового кодексу розкрито сутність термінів і понять, що використовуються у податковому законодавстві, детально проаналізовано загальні положення Податкового кодексу України, прокоментовано основні засади адміністрування податків, зборів (обов’язкових платежів). У даний том увійшли перший та другий розділи, у яких визначаються загальні засади оподаткування в Україні. До розділу І включені коментарі до загальних положень: поняття податку, податкового обов’язку, основних принципів податкового законодавства тощо. У розділ ІІ увійшли коментарі, що стосуються податкової звітності, порядку роз’яснення податкового законодавства, здійснення податкового контролю, обліку платників, порядку погашення податкового боргу платників податків, відповідальності та пені, застосування міжнародних договорів та погашення податкового боргу за запитами компетентних органів іноземних держав та інші питання, пов’язані з адмініструванням податків.

У том ІІ Науково-практичних коментарів до Податкового кодексу увійшли основні бюджетоутворюючі податки національної податкової системи України: податок на прибуток підприємств (Розділ ІІІ), податок на доходи фізичних осіб (Розділ IV), податок на додану вартість (Розділ V). Коментар за даними розділами надається у формі роз’яснення, тлумачення та правильного розуміння кожної статті, а також пропонується алгоритм застосування на практиці окремих норм податкового законодавства. Коментарі в другому томі тісно пов’язані з розділами І, ІІ, ХІХ та ХХ Податкового кодексу. У коментованих розділах звертається увага не тільки на норми Податкового кодексу, а й на інші суміжні нормативно-правові акти щодо процесів оподаткування.

У том ІІІ Науково-практичних коментарів до Податкового кодексу України увійшли інші вісімнадцять податків, зборів та платежів, передбачених статтями 9, 10, 11 Розділу І Податкового кодексу України.
У томі ІІІ Коментарів висвітлено особливості оподаткування платників податків в умовах дії угоди про розподіл продукції (Розділ ХVIII), прикінцеві положення (Розділ ХІХ) та перехідні положення (Розділ ХХ). У прикінцевих положеннях коментуються регламентовані терміни набрання чинності Кодексу в цілому та окремих розділів, глав, статей, пунктів, підпунктів. Також у даному розділі коментуються надані повноваження та завдання виконавчим та законодавчим органам влади стосовно окремих положень оподаткування. До розділу ХХ Податкового кодексу надається Коментар стосовно ряду специфічних перехідних умов щодо окремих податків, зборів, платежів (механізм нарахування податків, визначення податкового зобов’язання, введення податкових пільг тощо).
Розрахований на державних службовців, фахівців міністерств та відомств та інших центральних органів виконавчої влади, керівників бюджетних установ та організацій, викладачів і студентів вищих навчальних закладів фінансово-економічного спрямування, усім, чия діяльність пов’язана з практичним застосуванням податкового законодавства.

Судовий наказ про сплату боргу за послуги: спочатку договір – потім гроші

Судовий наказ про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги може бути винесений лише за наявності договору між споживачем та виконавцем.

Громадської приймальні «Захисти своє право», Херсонської обласної організації "Комітету виборців України" зафіксовали ряд звернень громадян, щодо видання судами м. Херсона судових наказів про стягнення заборгованості за житлово – комунальні послуги за відсутності договору між споживачами та виконавцями про надання таких послуг. Так, дійсно, згідно п.3 ч.1 ст 96 ЦПК України,у наказному провадженні може бути заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, але згідно ч.3 ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Кредити в іноземній валюті незаконні – ВССЦКС

17 грудня 2010 року Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ залишив в силі рішення судів нижчих інстанцій про незаконність валютних кредитів, що видаються банками на підставі генеральної ліцензії.

Рішення обґрунтоване неможливістю використання готівкової іноземної валюти як засобу платежу на території України без отримання індивідуальної ліцензії НБУ.
Суд не взяв до уваги посилання Банку на лист НБУ від 07.12.2009 «Про правомірність укладення валютних договорів в іноземній валюті», так як згідно ст. 56 Закону України «Про Національний банк України» нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку.
Суд також відзначив, що твердження Нацбанку про поширення генеральної ліцензії на будь-які види валютних операцій суперечить позиції, якої Нацбанк притримувався раніше.
Так, у своєму ж листі від 02.06.2000 «Про здійснення резидентами України операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», НБУ дотримувався прямо протилежної позиції, зокрема вказуючи на таке: наявність у банку генеральної ліцензії (письмового дозволу) не надає йому права на здійснення валютних операцій, які згідно ст. 5 Декрету мають проводитись виключно на підставі індивідуальної ліцензії НБУ.