Свою Постанову Президія ВГСУ обгрунтувала наступним.
Рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2010 року №8-рп/2010 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення термінів "найвищий судовий орган", "вищий судовий орган", які містяться у ст.125 Конституції України, терміна "касаційне оскарження", що міститься у ст.129 Конституції України, встановлено:
- визначення у положенні п.8 ч.З ст.129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства "забезпечення...касаційного оскарження рішення суду" у системному зв'язку з положеннями ч.1 ст.8, ст.125 Основного Закону України означає лише одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду; законом можуть бути передбачені й інші форми оскарження та перегляду рішення судів загальної юрисдикції;
- визначення у ч.З ст.125 Конституції України вищих судів як вищих судових органів спеціалізованих судів означає, що вищі суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів;
- визначення у ч.2 ст.125 Конституції України Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.
Відповідно до ст.150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належать, зокрема, офіційне тлумачення Конституції України та законів України. З питань, передбачених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.
В силу даної статті рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року є офіційним тлумаченням окремих її положень.
Згідно ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.
Зважаючи на зазначене, застосування положень п.8 ч.З ст.129, ч.2 та ч.З ст.125 Конституції України повинно відбуватися із врахуванням наданого Конституційним Судом України їх офіційного тлумачення.
Конституційний Суд України встановив, що касаційне оскарження рішення суду допускається лише один раз. При цьому вищі спеціалізовані суди здійснюють повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів. А визначення у ч.2 ст.125 Конституції України Верховного Суду України як найвищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції означає, що конституційний статус Верховного Суду України не передбачає наділення його законодавцем повноваженнями суду касаційної інстанції щодо рішень вищих спеціалізованих судів, які реалізують повноваження касаційної інстанції.
У пункті 3.4 рішення Конституційного Суду України зазначено, що повноваження Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень вищих спеціалізованих судів, передбачених, зокрема, розділом ХІІ-2 Господарського процесуального кодексу України і статтями 39 і 47 Закону України «Про судоустрій України», є повноваженнями суду касаційної інстанції і суперечать ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Конституційний Суд України підкреслив, що касаційна інстанція реалізує свої процесуальні права в межах касаційного провадження виключно для перевірки правильності юридичної оцінки обставин справи у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій. Як касаційна інстанція Верховний Суд України повторно після вищих судів перевіряє рішення судів, що не може бути виправдано з точки зору забезпечення права на справедливий розгляд справи впродовж розумного строку.
Згідно ч.2 ст.6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
У відповідності з п.2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01 листопада 1996 р. "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого та закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Завантажити Постанову Президії ВГСУ від 30.03.2010
Однак, з такою позицією не можна погодитись.
Так, в пункті 1 Постанови Президії суддям ВГСУ рекомендовано у постановах (ухвалах), прийнятих за наслідками розгляду касаційних скарг (подань), зазначати, що згідно статей 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року, постанови (ухвали) ВГСУ касаційному оскарженню не підлягають. Крім того, у пункті 2 цієї постанови визначено необхідність повернення заявникам касаційних скарг на постанови (ухвали) ВГСУ з відповідним повідомленням та довідкою про повернення сплаченого державного мита.
Постановою Президії фактично унеможливлено реалізацію безпосередньо передбаченого в статті 111-14 ГПК України законного права сторін у справі та Генерального прокурора України на оскарження до Верховного Суду України постанов та ухвал ВГСУ з підстав, передбачених статтею 111–15 ГПК України. Адже в частині третій статті 111–15 ГПК України визначається подання скарг (подань) про перегляд Верховним Судом України постанов та ухвал Вищого господарського суду України через Вищий господарський суд України.
Ця Постанова Президії ВГСУ фактично підмінила закон. Вона видана з очевидним перевищенням повноважень цього органу, передбачених в частині другій статті 43 Закону України “Про судоустрій України”. Згідно з пунктом 1 частини другої цієї статті Закону України “Про судоустрій України” президія вищого спеціалізованого суду має право лише розглядати питання організації діяльності вищого спеціалізованого суду, судових палат та апарату суду, а не здійснення правосуддя Верховним Судом України. Зазначеним рішенням Президії Вищого господарського суду практично унеможливлюється виконання Верховним Судом України функцій судового органу в господарських справах, оскільки воно забороняє направляти скарги, подані на підставі статей 111-14 – 111-15 ГПК України до вищого судового органу в системі судів загальної юрисдикції.
Зазначена Постанова Президії Вищого господарського суду України від 30 березня 2010 року мотивована необхідністю виконання рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року, в якому, зокрема дано тільки офіційне тлумачення низки положень частин другої, третьої статті 125, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України. А саме, Конституційний Суд України встановив на підставі аналізу цих норм Основного Закону наступне: “вищі спеціалізовані суди здійснюють на підставах і в межах, встановлених законами про судочинство, повноваження суду касаційної інстанції стосовно рішень відповідних спеціалізованих судів; визначення у положенні пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України як однієї з основних засад судочинства „забезпечення … касаційного оскарження рішення суду” означає одноразове касаційне оскарження та перегляд рішення суду”. При цьому в пункті 1 резолютивної частини цього Рішення в аспекті повноважень Верховного Суду України Конституційний Суд України визначив, що законом можуть передбачатися й інші форми оскарження та перегляду рішень судів загальної юрисдикції (малося на увазі провадження за винятковими обставинами, яке фактичне й закріплено в Розділі XII-2 “Перегляд судових рішень Вищого господарського суду України Верховним Судом України” ГПК України).
Між тим, приймаючи це Рішення єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні не визнав неконституційними положення статей 111-14 – 111-22 ГПК України, а отже вони є чинними, підлягають застосуванню безпосередньо в процесі здійснення правосуддя (частина перша, пункт 1 частини третьої статті 129 Основного Закону України).
Відповідно до статті 92 Основного Закону судочинство визначається виключно законами України. Згідно із пунктом 8 частиною третьою статті 129 Конституції України держава забезпечує можливість апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. За змістом статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди вирішують господарські спори на підставі Конституції України, Закону України “Про судоустрій України” та інших законодавчих актів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 150 Конституції України до повноважень Конституційного Суду України належить, зокрема, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів та інших правових актів Верховної Ради України, а також тлумачення Конституції України та законів України. У свою чергу, згідно із статтею 152 Основного Закону, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Суду України рішення про їх неконституційність.
Разом із тим, у Рішенні від 11 березня 2010 року № 8-рп/2010 Конституційний Суд України інтерпретував зміст окремих термінів, які містяться в статтях 125 і 129 Конституції України, у такий спосіб здійснивши офіційне тлумачення окремих їх положень. Між тим, офіційне тлумачення не передбачає визнання такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), будь-якої норми певного закону або правового акта Верховної Ради України.
Таким чином, даючи у Постанові від 30 березня 2010 року рекомендацію суддям Вищого господарського суду України, у судових рішеннях, прийнятих за наслідками розгляду касаційної скарги (подання), зазначати, що згідно із статтями 125, 129 Конституції України постанова (ухвала) Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає, а також вказівку про повернення касаційних скарг на постанови (ухвали) цього суду з відповідним повідомленням та довідкою про повернення сплаченого державного мита президія Вищого господарського суду України незаконно перебрала на себе повноваження законодавця, всупереч наведеним вище конституційним положенням позбавивши у такий спосіб заінтересованих осіб права на касаційне оскарження.
Конституційний Суд України неодноразово у своїх рішеннях формулював правову позицію про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України (пункт 4.2 мотивувальної частини Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 та інші).
Крім того, Демченко С.Ф., як Голова Вищого господарського суду України, скликав засідання Президії Вищого господарського суду України 30 березня 2010 року та підписав Постанову Президії “Про виконання рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року”. У таких діях Демченка С.Ф. явно вбачаються ознаки перевищення посадових повноважень, оскільки ще у лютому 2008 року він досяг граничного віку (65 років) перебування на посаді судді і незаконно перебуває на посаді голови вказаного суду. Слід також зазначити, що упродовж двох останніх років Демченко С.Ф. вчинив велику кількість дій та прийняв рішень як Голова Вищого господарського суду України, що свідчить про системний характер його незаконної діяльності.
В. Зломинога